П`ятниця, 29.03.2024, 10:21
ЖВПУІ
Вітаю Вас Гість | RSS
ГОЛОВНА СТОРІНКА Реєстрація Вхід

Новий сайт: Комунальна соціально - реабіалітаційна установа"Житомирське вище професійне училище - інтернат

Меню сайта
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2013 » Травень » 16 » ЗЕНІТКА
22:17
ЗЕНІТКА
Сидить дід Свирид на колодках. Сидить, стружить верболозину.                                                  :)
     —  Як діла, дідусю? Драстуйте! 
     — Драсігуйте! Діла? Діла — нічого! Діла, як кажуть оці песиголовці, — гут! 
     — І по—німецькому, дідусю, навчились? 
     — Атож. У соприкосновенії з ворогом був, — от і навчився». 
     Дідусь розповідає, що од нього троє ворогів загинуло. Ось як це було. 
     Фашисти підходили до села, де залишилося лише кілька старих бабів, а дід Свирид був за річкою у партизанах. Він варив їм Їсти, кози пас. Одного разу дід пішов подивитись, що там фашисти роблять у нього в хаті. Човном перебрався через річку і «висадився десантом у себе ж таки в березі», «замаскувався і сидю, в хаті, бачу, світло горить, гомонять, чую, дехто співати зривається». 
     Дід Свирид вирішив почекати, поки вороги заснуть. Аж ось на ґанок вийшло троє: двоє фашистів, а третій — Панько Нужник — староста, батько його колись крамничку в селі держав. 
     Усі троє пішли у хлів спати на сіні, бо в хаті було душно. Дід почув, що вони вже заснули, стали хропіти, узяв вила—трійчата і почав бити фашистів. Вони кричать: 
     —  Вас іст дас? А Нужник: 
     — О рятуйте! Хтось із землі з зенітки б'є! 
     Дід подумав: «Ага, ...сукини ви сини, уже мої вила вам за зенітку здаються, почекайте, ще не те буде». 
     Зробивши свою справу, дід знову перебрався на другий беріег. Пізніше чув, що фашисти і староста за три дні померли. 
     Дід Свирид Не пам'ятав, скільки йому років: сімдесят дев'ять чи вісімдесят дев'ять. Тепло й з гумором згадував свою бабу Лукерку, «яка б сама на дивізію з рогачем пішла». 
     Від самого тільки голосу Лукерки дід міг впустити сокиру з рук. 
     «Як на теперішню техніку, так чиста тобі «катюша». Я з нею так напрактикувався, що ніяка війна мені ані під шапку. Наступати на Лукерку, щоправда, я не наступав, більше одбивав атаки, а воюватися доводилось мало не щодня». 
     Якось дід Свирид із кумом добре випили. Аж тут повернулись із церкви Лукерка. 
     — Держись,— кажу,— куме, битва буде! Якщо поодинці, будемо биті. Давай згуртуємось у військове соєдінєніє, бо інакше — розгром. Перемеле живу силу й техніку! 
     Але дід з кумом припустилися тактичної помилки — не поховали рогачів. Лукерка схопилася за рогача — і на них, а вони відійшли на «зарані підготовані позиції — в погрібник». Сиділи там, в «окруженії», аж поки кум не вирішив прориватися до своєї Христі на пироги. 
     Кум перехрестився, рвонув і таки пробився «в розположеніє своєї Христі». А дід Свирид просидів у погрібнику аж до вечора, поки Лукерка не сказала, щоб ішов їсти галушки, бо зовсім охляне. «Бойова булгі покійниця!» 
     Одного разу Лукерка тіснила обох аж до водяного рубежа, до річки. А вони, не вміючи плавати, стояли так, щоб рогачем не дістало. Лукерка й каже: 
     — Мокнете?! Мокніть, іродові душі, я з вас конопель натіпаю! Тому після такої «практики» дід вже нічого не боявся. Шкодував тільки, що кума немає. Той і льотчиком хорошим був. 
     Якось полізли дід із кумом трусити кислиці. Трусять, а Лукерка збирає. Вирішили чоловіки перекурити, аж тут Лукерка як гримне на них: 
     — Знову за люльки! 
     Обидва «як стій з кислиці у піке». Кум приземлився, щоправда скапотував, а Свирид з піке — в штопор, із штопора не вийшов і, протаранивши Лукерці спідницю, врізався в землю. «За півгодини тільки очунявся, кліпнув очима, дивлюсь: ліворуч стоїть кум, аварію зачухує, праворуч Лукерка з цеберкою води. Ворухнувсь — рулі повороту ні в руках, ні в ногах не дей-ствують, кабіна й увесь фюзеляж мокрі—мокрісінькі...» 
     Врятувала Свирида жінчина спідниця: якби не вона, угруз би був у землю по самісінький руль глибини. А Лукерка ще й глузує з них: «Ех, льотчики,— каже,— молодчики!» 
     Коли прийшли свої, дід демобілізувався. Став робити пищики дітям у дитячий садок і виглядати колгоспну череду з евакуації. «Треба випасати, треба відбудовувати»,— сказав дід і дуже жалкував за кумом. Він запитав співрозмовників: 
— Хочете, може, «зенітку» мою побачити? Ось вона! «І погладив ніжно дід Свирид свої вила—трійчата...» 

Остап Вишня
Переглядів: 654 | Додав: sergqy | Теги: війна, Вила, герой | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Календар
«  Травень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
2728293031

Если Вам понравился сайт, поддержите его копеечкой :)
E853043424077
R162738894553
U425591953736
Z874355839447
B120410501392
Валюта

Архів записів

45 років ЖВПУ-і

Copyright Цокол Сергей Александрович © 2024 Конструктор сайтів - uCoz