- Богун у замку, найясніший княже,- вклонився Чарнецький. - Ввести! - очі князя спалахнули хижим загадковим блиском... Князь Ярема стояв біля вікна, глибоко замислившись, коли до княжої світлиці ввели Богуна, міцно зв'язаного сирівцями. Два княжі гайдуки, озброєні з голови до п'ят, вели його на залізнім поводі. Богун був без шапки, в простій козацькій свиті; давно не голений чуб нагадував вороняче крило; середній вік лише справніше обточив його немов вилите з бронзи тіло, наділив його сповна козацькою силою, відвагою й завзяттям, зробив привабливим для жінок і страшним для ворогів. Спокійно, навіть гордо, пройшов він тих кілька кроків по світлиці, кинув оком на суворий стрій княжих покоїв, де переважала розвішана по стінах зброя, і мовчки став перед князем. Ні безсонні ночі, ні ганьба полону, ні те, що він стояв зв'язаний в руках своїх ворогів, ні глум і приниження, яких йому довелося зазнати від Чарнецького в дорозі,- ніщо не могло зламати тої вищості, того байдужого презирства й мужності, що іскрилися в погляді бранця. Князь Ярема метнув своїми зеленуватими очима на приведеного Богуна і мимоволі довго милувався цим безбоязним відважним козаком. Розв'язати,- звелів він по хвилі гайдукам. Пан Чарнецький інстинктивно поклав руку на держак своєї шаблі. Вишневецький спостеріг цей рух і саркастично посміхнувся. Що міг зробити неозброєний Богун? Нічого... Ярема ще раз пильно зміряв Богуна своїм гострим пронизливим поглядом,- хотів проникнути в саму душу,- тим поглядом, від якого навіть пан Чарнецький облився холодом. Розв'язаний Богун сміливо витримав цей погляд, не змигнувши оком. Віра в свою силу, своє право, холоднокровність воїна, який нічого не боїться і не розгублюється перед найстрашнішим ворогом, своя козацька гідність і, нарешті, сповнене краси одверте сміливе обличчя - все в цій постаті подобалося Яремі. "Справжній воїн! Таких би воїнів побільше Жечі Посполитій. Шляхетська нобілітація облагородила б його минуле..." Ярема подав знак Чарнецькому: "Вислати гайдуків за двері". Здивований, але звиклий до послуху, пан Чарнецький виконав наказ. Тепер у світлиці не було сторонніх вух. - Ти знехтував виявленою до тебе милостю... Покинув моє військо. Мало того, взявся бунтувати моїх хлопів... Знаєш, що тебе чекає паля? - одривчасто спитав Ярема, ближче підступаючи до Богуна. Бранець з гідністю вклонився. - Знаю, княже. Справжній воїн ніколи на ліжку не вмирає... А б'ється він завше там, де йому велять його лицарська совість, честь і переконання. Ярема їдко посміхнувся. - Твоє лицарство могло б придатися тобі в інших умовах... Ти цього не врахував. А тепер мені доводиться таке добро на палю садовити, воронам і гракам задарма віддати. - Княжа ласка,- зухвало повів плечима бранець.- У мене був дід козак, і в нього завше була така приказка: "Краще гракам, ніж ворогам". - Твій дід дурень був,- крізь зуби процідив Ярема. Пройшовся до вікна і назад, до Богуна, немов збираючись з думками. Тепер в зелених очах князя світилася скрадлива ласкавість. - Ти заслужив палю. Але ти хоробрий воїн. А я люблю хоробрих воїнів і поважаю мужність, звідки б вона не походила. Хіба нашій матері-ойчизні не потрібні сміливі, відважні воїни-рицарі? Подумай. Ти міг би покрити свій важкий зухвалий злочин, заслужити милость короля й увічнити своє ім'я навіки. Шляхетський герб і слава покладуть основу для нового роду Богунів... - Що ж я мушу для цього зробити? - нетерпляче перебив Богун. - Привезти нам голову зрадника Хмельницького. Нам голова - тобі булава... - Голова за булаву! - глузливий сміх козацький дзвінким ляпасом хльоснув Яремі в обличчя.- Мала плата, ясновельможний княже, за голову Хмельницького! Хмельницький хоче Україну аж по Львів... За таку голову не соромно віддати ціле королівство та ще й на придачу короля! Смертельно блідим стало обличчя князя. Ярема довго безпомічно ворушив губами, поки зміг, нарешті, вимовити: - На коліна, хлопе! - Стаю тільки перед Богом, та й то по охоті,- гордо відказав Богун, випростовуючись на весь зріст, тоді як очі його горіли страшним вогнем жагучої ненависті. - На палю! - прошипів Ярема, задихаючись від гніву. - Гей, гайдуки! - гукнув Чарнецький, і одночасно блиснула його вихоплена шабля. Але рука полковника не встигла звести шаблю. З нелюдською силою Вогун схопив Чарнецького за зап'ясток: шабля вислизнула, підхоплена козацькою рукою. - Раз мати родила, раз і помирати! - одним стрибком козак опинився біля грізного Яреми. Блиснув кривий Яремин ятаган, подарунок татарського хана. Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою. Відбив Ярема перший Богунів удар, бо й сам був звитяжний воїн у боях. А вже ззаду на Богуна набігали вірні княжі гайдуки. - Беріть живим! - наказував Ярема. Та ще не вродився той, хто міг би взяти Богуна в бою живим. Є ще в козака для князя про запас удар, від якого ні один у світі пан не вбережеться. Богун вимірявся, змахнув шаблею, а потім раптом, блискавично, на льоту, перехопив свою страшну зброю з правої руки до лівої і, маючи тепер перед собою підставлене ліве плече князя, вдарив на нього з усією силою своєї козацької ненависті. - За тебе, Богдане! - вигукнув Богун. Захована під кунтушем сталева сорочка князя на лівому плечі залилася кров'ю. Ярема похитнувся. Охнув пан Чарнецький з гайдуками. - Єзус, Марія! Захищайте князя! Знетямлені вірні гайдуки кинулися наосліп: захистити або вмерти. Та Богун не думав більше нападати. З незвичайною спритністю, мов вихор, крутнувся він, відбиваючи удари засліплених страхом гайдуків, пробив собі дорогу до вікна, і коли в світлиці гримнули два постріли - Чарнецького і Яреми - Богун уже був за вікном, укритий вечірнім сутінком. І пропав слід козака. Обшукали в замку кожну п'ядь землі, всі сховища - пішов, немов у воду. - Характерник! - тихо з жахом шепотілись між себе гайдуки. Тієї ж ночі, перед ранком, замкова сторожа випустила з замка сварливого, нетерплячого хорунжого з двома гусарами. Ставний молодий хорунжий вимагав скоріше опустити звідний міст. - Гей, там! Швидше чухайтесь! Погоня! Напали на слід Богуна! - і вихором проскочив по той бік замкових валів, збиваючи з ніг сторожу. Вихопившись ген аж за місто, молодий хорунжий обернувся на коні до замка. Глузлива посмішка заграла на його сміливому обличчі. - До кращої зустрічі, пане Чарнецький? На ранок у замку знайшлося три трупи, недолічилися трьох коней і двох конюхів з двірської челяді...
ГОЛОВНА СТОРІНКА 
