Чи, може, це мені наснилось, Чи то насправді так було; Душа із небом гомоніла, Просила звільнення свого, Бо покалічилося тіло І в муках болісних жило. А їй у небо так хотілось - Розправить вільнеє крило. Але у відповідь почула, Що споконвіку так и йшла Душа не обирає тіло - Воно їй Господом дано...». А біль і горе не миналось, Неначе тінь повсюду В руїнах плоті лиш ридала Й не перше літо відцвіло.
Ольга Мельник | 
ГОЛОВНА СТОРІНКА 
